Невиліковні рани

Наснилось море – я засумувала

(неначе я живу лише у снах),

Бо рани, що наносяться зухвало,

Воно лікує – відступає страх.

… А море кличе, кличе, заклинає,

Бо відчуває мій нестерпний біль.

Заплющую я очі і пірнаю –

В болючі рани потрапляє сіль.

Та я чомусь не хочу виринати,

Вода солона вимила все вщент.

Чи треба до глибин мені звикати,

Собою щоб лишитись на момент?

Отямившись в смарагдовій безодні,

На берег кинулась на гребенях із хвиль:

Неважко лікувати рани зовні,

З душею важче: тут безсила сіль…

 

12.02.2016р.