юнак
На світі юнак жив.
Він на сонечко дивитись любив.
Годинами він на небо глядів,
І навіть нічого не робив.
Проходили дні, місяці і роки,
А він все дивився на сонце з гори.
Матір про поміч просила у сина,
Бо була в них дуже працелюбна родина.
Юнак той не чув...
Бо на вулиці був.
Всі його спочатку гукали,
А потім прийти навіть благали.
Незабаром люди від юнака відвернулись
І навіть думки про хлопця позбулись.
І все це сонечко бачило,
І юнаку не пробачило.
Спрямувало воно на хлопця всі промінці,
Що палали, як веснянки, у нього на лиці.
Залишився від хлопця один вугольок –
Отримав від сонця він гарний урок.
І через день на тій горі
Замість вуголька виріс соняшник
У всій своїй красі.
Рослина ця за сонцем головку крутила,
Як той хлопчик‚ сонечко дуже любила...
