юнак

На світі юнак жив.

Він на сонечко дивитись любив.

Годинами він на небо глядів,

І навіть нічого не робив.

Проходили дні, місяці і роки,

А він все дивився на сонце з гори.

 

Матір про поміч просила у сина,

Бо була в них дуже працелюбна родина.

Юнак той не чув...

Бо на вулиці був.

Всі його спочатку гукали,

А потім прийти навіть благали.

Незабаром люди від юнака відвернулись

І навіть думки про хлопця позбулись.

 

І все це сонечко бачило,

І юнаку не пробачило.

Спрямувало воно на хлопця всі промінці,

Що палали, як веснянки, у нього на лиці.

Залишився від хлопця один вугольок –

Отримав від сонця він гарний урок.

 

І через день на тій горі

Замість вуголька виріс соняшник

У всій своїй красі.

Рослина ця за сонцем головку крутила,

Як той хлопчик‚ сонечко дуже любила...