А ми з тобою схожі якось дивно...
Так, ніби душу маємо на двох,
Так, ніби ми повинні бути воєдино,
Але життя лиш режисер цього кіно.

Хто зна, як відшукати свої ролі?
Де саме драма, де не сумний фінал?
Ми маємо іти на поклик долі,
Крокуючи вперед, а не назад!

Я знаю, може статись що завгодно -
Ціну за щастя ще ніхто не відміняв...
І пережити все не так і просто,
Та радує, що я уже тебе знайшла!

Коли не поручи ти, тримаю твою руку,
І мимоволі в усмішку спливаються вуста...
Нехай це плід фантазій, хворий розум,
Та я щаслива, й подумки твоя...

Мені не треба слів... і навіть щирих -
Я ніби той матрос, але на корбалі життя.
Ти підійди до мене ближче, милий -
Я знаю азбуку лише серцебиття...