Про С і Л, і У

Колись нас жали смертними снопами

«товариші» більшовики…

Гасили світ радянськими ножами…

У голоді ішли роки.

 

Морили день за днем, ночами,

Наш край оті безбожники.

Та ми боролись, не мовчали!

І це далося нам взнаки.

 

А як нам хороше жилося

На нарах згиблих Соловків…

Там стільки крові пролилося

Народу вічних «ворогів»

 

Ще більше кулю мали в лобі:

Терору Сталін так хотів.

І кожен день тонув в жалобі,

Частішало хвилин без слів.

 

Терпіли довго, дочекались

Тієї світлої пори,

Коли надії виникали

І майоріли прапори.

 

Ніхто не нищить, не вбиває

Так само люто, як колись.

Та не цвітеш, мій рідний крає.

Даремно сльози ті лились?

 

Даремно довго так боролись,

Щоб віру в краще полишить?

Одного разу вже вкололись,

Та будем далі шовком шить!