Ще патріоти є...

Люблю я дуже Україну,

Козаків й нас Батьківщину!

Історію її я знаю,

І зараз вам розповідаю.

Колись у цім пустиннім краї поселились козаки,

Ті з неволі повтікали, к ним і линуть всі думки...

Були веселі та хоробрі, всі патріоти, дуже добрі!

У битвах себе показали,

Вони всі гідно помирали...

А потім повелось кріпацтво, де сховалося усе,

Та нема межі таланту, все ж до світу донесе...

І Шевченко кріпаком був, патріотом більшим був,

Він великим став поетом, Україну не забув...

Не вірю я, що не кохаєм ми Батьківщину, як вони.

Бо їй пісні теж співаєм, про неї бачим сни...

І Леся Українка, навіть, хоч і все життя хворіла,

Заради рідної Вкраїни навіть прізвище змінила

Невже не любиш того краю,

Звідки я свій вірш читаю,

Де солов`їна піснь лунає...

Ніхто мій край не подолає!

Я ще мала, та вже кохаю,

В веселі дні пісні співаю,

Ми живемо, щоб захищати.

Не когось, тебе, земле-мати!

Та не сумуй! Ще патріоти є,

Адже хтось тобі життя дає!

Хтось про тебе в віршах згадає,

Хтось тобі пісню заспіває,

Народ весь твій тебе кохає,

Не патріотів вже немає!

Ось лине пісня солов'я,

"Тебе кохаю" - скажу я,

І всі повторять:"Я кохаю!"...

Так вірш Вкраїні дочитаю...