Риба

Жахливо спіймати себе на думках,
Що пірнають  в тобі до самого дна.
Або висять над ним на залізних гачках,
Та схована в темряві лише одна.
Глибоко, під мулом, присипана гряззю.
Чекає щоб пащу зубасту відкрити.
Усі ми своїх побажань тільки в’язні.
Потоплення жертв на святій Атлантиді,
Хвилями страху,  і болю,  й любові,
Що спокій утягнуть до себе у воду,
Розчинять  в отруті,  залишать без зброї,
Поглинуть   у себе твою вічну свободу.
Ти знаєш  ту рибу, що хвилі кидає ,
І  зуби ці гострі ти бачиш з дитинства.
І чергова думка, що глибше пірнає,
Піддається вбачанням власного вбивства.