ГІМН ЕОЛУ І КОХАННЮ

"Повій, вітре, на Вкраїну,
 Де покинув я дівчину..."
Народна пісня
Мигтить в очах від нескінченних літер.
Хай йому грець! Гайнути б звідсіля
туди де ген шибайголова - вітер
осінніми рівнинами гуля.

Нехай вже скрізь і холодно і голо,
і журавлів змінило вороння,
та що йому, він мчить лихим монголом,
пришпорюючи знай собі коня.

О, там всього - полів і луків вдосталь,
на південь, далі, у полтавський степ
він прилетить умить незваним гостем
і мабуть ще наробить там халеп.

Йому скажу як в пісні, - по дорозі,
чи може так блукатимеш колись,
чи сам чи з іншим Вестом голомозим
одній дівчИні в ноги поклонись.

Вона проста, у неї очі сірі,
її впізнаєш знаю ти здаля.
Заграй же їй на арфі або лірі
ти мій привіт короткий звідсіля.

А поки вій, отруту полинову
мені неси як істину просту
із тих полів де в небі коршун знову
чатує здобич, любить висоту.
 
Мигтить в очах від нескінченних літер.
Біжить рядками музика сторічч.
Несе думки шибайголова - вітер
кудись у ніч. В осінню ніч.