АЛЬТИ ДИКИХ ГУСЕЙ... (АЛЬТЫ ДИКИХ ГУСЕЙ...)

Альти диких гусей крізь осіннє світання
Ледве чути у мареві тихого сну.
Прокотилися грози журливі, останні
І полишили згадку — тремтливу... одну...
 
Як-то буде там, в дальньому, теплому краї?
Як-то буде отут,  у полоні зими?
Знає ватаг свій шлях. Він за зорями знає,
Ріже простір холодний твердими крильми.
 
...А у сні гуси-лебеді — білі, як мрія,
Пролітають під сонцем і струшують дзвін,
І сміється весна, і сказати не вміє,
Чом бентежить так душу і радує він.
 
Над лиманом крізь ніч знов покликали гуси,
І у небі між зір силует розтає...
...Я лечу й повернусь, я лечу й повернуся —
Тут лишилося серце, тут — серце моє!