Амнiстiя

Ти уявляєш, а я забув врешті-решт
Номер твого будинку і колір твоїх очей.
Кохання - воно немов добровільний арешт,
Візьми моє серце. На стіну повісь – мов трофей. 

Обрис спільних часів відгоню, наче галюцинацію.
Не згадаю парфум, яким пахло твоє волосся.
Видаляю твій голос, забуваю його інтонацію,
Роблю вигляд, що наше минуле мені лиш здалося.

Шкода лиш, що зігрітись нічим тепер вночі,
Я в цій зграї вільних і злих невдах.
Образ твій був для мене чимось на кшталт свічі,
Що в буденному мороці вказувала на шлях. 

Життя без кохання – мов квітка без пелюстків.
Навіки один в цьому людному, зимному місті я. 
Так схуд та втомився за ґратами почуттів, 
Що дурну цю свободу зову гучним словом «амністія».