У готелі «Тиша»
Тінь - як сапфір в оправі. Вицвіла мідь годин.
Кленів тіла коща́ві. Сонце - немов бурштин.
Ранок весни дара́ми килим поклав із трав.
Ангел ішов за нами, зрештою він відстав.
Стіни ввібрали сутінь, наче старе сукно́.
Що нам лишилось? Стукіт, вицвіле полотно.
Спогади - барабани. Совість - лихий патруль.
Час зашиває рани, та не спиняє куль.
Тут, у готелі «Тиша», межі стирає час.
Хтось свою риму впише в сенс життя замість нас.
Ранок - холодне лезо. Містом повзе туман.
Погляд буття тверезий. Доля - не ресторан.
Голос у телефоні. Тріск! Замикання клем.
Світ на твоїй долоні — ниций брудний Едем.
Наче фагот в оркестрі, ти видиха́єш лють.
З наших імен в реєстрі Божому вірш складу́ть.
Скло запітніло густо, пальцем малюй хрести.
В душах віднині пусто. Спалено всі мости.
Тож не питай про завтра. Завтра — це сірий лід.
Згасла остання ватра. Вистиг останній слід.
******************
Тиша, тиша, тиша, ти
Шаблею відтя́ла сни.
Де те щастя? Невтямки́.
В голові думки́, думки́...
Ду́шу з ті́ла, як вулкан,
Навесні́ лий.
Ця епоха - вітрюган
Зна-ві-сні-лий.
