Шевченкова посмішка

Не треба слів красивих та високих,
коли співа замріяна душа.
Шевченкова поезія глибока, -
сплетіння краєвидів у слова.

У те минуле подумки дивлюся,
мені здається, то була любов...
Велика сила та краса народу,
крізь зубожіння та пролиту кров.

У ті часи не так пани кохали,
як українська вроджена краса.
Шевченкові рядки знов надихали,
жагою та красою до життя.

Мабуть, немає краще в світі долі,
коли пливуть вірші через віки.
І рушниками, витканими в полі,
шепоче вітер Шевченкові рядки.

І знов цвітінням трави надихають,
сльозою українського села.
А верболози - вітами гойдають,
бо там поета посмішка жива.