Шевченковий спомин

За селом шумлять ясени,
ледве чутно пташинний гомін.
Як давно ті Шевченкові сни
України малюють спомин...

Тихий лад в українських хатах,
загрубілі і зморені руки.
Як давно відбувався той жах,
і народу тортури і муки.

Образ той, у вишневім садку,-
не одне покоління лишило.
Де оселю таку просту,
вишановує мати мила.

Як давно українська земля
до загибелі панства стогнала.
І Шевченкова пісня жива,
наче квітка з душі розквітала.

Скільки б в вир не здіймався час,
та історію - нам шанувати.
Й дотепер у вишневих садках, -
уявляємо сиву матір.

Бо оселя  й кохання - святе,
і дорослі вже наші діти.
Ніжно-ніжно згадають про те,
чому треба в житті радіти.