Шевченкова сповідь

Вишиванок яскравих краса,
ніжно вплетені в косу сиву...
То Шевченкова сповідь жива,
за народ, за Вкраїну милу.

Тихо ллються слова між гаїв,
без останку, і все за свободу.
Скільки в вирі полинуло слів,
за кохання, за віддіність, вроду.

Чи можливо з дитячих літ
досягти молодому Тарасу
серед горя тяжкого й бід,
буйність слів та пера окрасу.

Ось і ми йдемо тим селом,
хоч і подумки та в минуле.
І вишневий сад під вікном,
де стареньку матусю забули.

А онде та вечірня зоря,
у сполоханий став заглядає.
Й пісня ніжного солов'я,
аж до ранку спину не знає.

Скільки дум та барвистих стрічок,
нам навіє Шевченкова пісня.
Про маленьких тих діточок,
що від голоду неньки зреклися.

Кожен знайде рядки на свій лад.
Молодим - про велике кохання.
А старим - давніх спогадів ряд,
про Вкраїни життя тяжке й раннє.

Є у кожного сповідь своя,
та є вічне, що силу має.
І оспівана майстром зоря,
до сих пір у той став заглядає.

Верболози шумлять й від зірок
ніжне марево тане плином.
І здається - лише за крок,
вся Шевченкова Україна.

Навчимося плекати дні,
й цінувати життя на краще.
"У нашім раї на землі", -
як сказав наш великий майстер!