Заметіль, заметіль, заметіль!..
     Небо — решето,
                    й сипле відтіль
     По сусіках наметений
                    і лягає заметами
     Білий сніг, наче біла постіль.                                    
 
     В сні-чеканні застигла земля,
     А над нею
                       вітрище гуля,
     Покривалами білими
                       грає, наче вітрилами
      Заблукалого в шторм корабля.
                          
     Заметілі немає кінця...
     День короткий
                         спадає з лиця,
     І далеко до маю,
                         і ніхто ще не знає,
     Чим зима закінчиться оця.