пусти мене в небо, віддай мої зламані крила.
я можу чекати і вічно тебе, навіть довше….
а осінь минає, і падає листя безсило,
і хто ти для мене тепер? та напевно ніхто вже….


а що таке вірність - до скону триматись за руки,
і, хоч ти злітаєш, хоч падаєш – не відпускати.
ти завжди ішов, а я так не хотіла розлуки,
та тільки «не йди» все ніяк не уміла сказати.
 
не треба нічого. верни мої зламані крила.
зробилось терпким все життя, що змішала з тобою.
я з небом тепер сам на сам назавжди залишилась
й шукаю очима у ньому уламки любові.

як дивишся довго угору – здається: літаєш,
ще трохи, і навіть руками дістанеш до неба….
я можу чекати і вічно тебе … тільки, знаєш,
якщо ти так просто пішов – повертатись не треба.