Я жеврію, як вогник запальнички
Аудиозапись
Я жеврію, як вогник запальнички,
Найменший протяг – і мене нема.
Я ще живу, та все це радше звичка,
Душа моя стражденна і німа.
Коли не поруч ти, гублю останній спокій,
Навпомацки бреду в густій пітьмі.
Даремно сум топлю в вина ріці глибокій,
Як потопельники, що тонуть у Дніпрі.
Ти посміхнешся – щиро я радію,
Заплачеш – світ марніє та сумує.
Нічого із бідою я не вдію:
Без тебе і мене вже не існує.
Ти проросла мені під шкіру, в черепну
Коробку. Ти в думках і наяву.
Тепер я сам себе навіки прокляну,
Якщо ім’ям чужим любов свою назву.
Ти – дихання моє, серцебиття,
Це ти женеш червону кров по венах!
Твоє обличчя аж до забуття
Я шитиму на всіх своїх знаменах.
Чужа! Далека! Горда! Не моя!
Усі слова ці ріжуть по живому.
Мій стид і сором змила течія,
Мій дух помер у тілі затісному.
Ти пам’ять, наче рану, роз’ятри́ш,
Із іншим нині плачеш та жартуєш.
Пишу і говорю для тебе лиш,
Та не читаєш ти, не відаєш, не чуєш.
