Коли побачу знов тебе намить

Коли побачу знов тебе намить,
Земля втече з-під ніг моїх неначе,
А серце затремтить і защемить,
Та я вже, як раніше, не заплачу.
І не впаде з очей гірка сльоза,
Немало їх пролилось через тебе.
По тернах і камінні пронесла
Любов, що була послана із неба.
Та ні, не з неба- грішні почуття,
Не мала права я тебе любити.
Чомусь розпорядилось так життя,
Що зміг мені сердечко ти розбити.
Як боляче дивитися услід,
Холодний погляд на собі ловити.
Колись вогонь там був, а зараз- лід,
Який уже нічим не розтопити.
Не повернути ночі й вечори,
Ясні зірки у весняному небі.
Пройшов той час чудової пори,
І я- тепер знайома лиш для тебе.
Забув, як сон, минуле ти уже,
Я ж від печалі голову втрачаю.
А спогади… їх пам'ять береже,
Для кого і для чого- я не знаю.
Коли побачу знов тебе намить,
Із гордості я й тихо не заплачу.
Від суму й мовчки, тихо не заплачу.
Я усміхнусь, хоч серце заболить,
А сліз моїх ти навіть не побачиш.