Коли трави лежали вже скошені...

Коли трави лежали вже скошені
І тумани над ними журилися,
Я прийшла у твій світ без запрошення
І надовго у нім поселилася.
 
Я хотіла всього лиш зігрітися,
Від дощу заховатись у затишку.
З вірним другом нарешті зустрітися,
Що мені став, можливо б, і братиком.
 
Але доля, усе корегуючи,
Поміж листя шаленими танцями
Нам дала нові шанси чаруючі
І заграла п’янкими романсами.
 
Коли ти захищав мене крилами,
День мені розливався загравою.
Ти зробив дні осінні красивими,
На а зиму на диво яскравою.
 
Ти умів, як ніхто, мене слухати,
З розумінням у вічі вдивляючись.
Віру в себе збудити, розрухати,
Щоб іти по життю, усміхаючись.
 
Ти світив мені ясною свічкою,
Не шкодуючи сили потрачені.
Поспішав час нестримною річкою,
Наближав дні, печаллю відзначені.
 
І без тебе, неспокоєм змучена,
Я продовжую пошук гармонії.
А душа, вже тобою приручена,
Витворяє свої церемонії.
 
Коли серце здалося спустошеним,
Ти до нього торкнутись насмілився.
І тієї туманної осені
Ми з тобою для чогось зустрілися...