Навколо поширюють міста торгівлі цукерок. 
У кожнім куточку країни струмок шоколадний. 
Я вам не відкрию такою заявою Америк, 
Але неприємно, огидно і дуже нескладно! 

Бо бачу, жирує, поширює оберти власник. 
Хоча обіцяв все покинути ставши у влади. 
Нам знов набрехав і вже котрий державник. 
Ще більш макаронів на вуха народу наклали. 

Я спостерігаю як швидко країна бідніє. 
Не кожен спроможний купити щось до вподоби. 
Але це дрібниці, бо серце моє холодніє, 
Від сходу держави, людської біди і жалоби. 

Бабусі говорять: «Із німцями було по легше. 
Бувало, накормлять дітей хоч якимсь шоколадом». 
Не маю підстав їм не вірить, бо старшим видніше. 
Вони відчувають на собі вже другу блокаду. 

Без пенсій, без хліба й важливих медикаментів, 
Залишила власних людей на погибель країна! 
Відчуйте незграбність й брехливість моментів, 
Коли вам говорять, що вона велика й єдина... 

Погоджусь, велика, але не єдина ні краплі! 
З таким ось відношенням до материнського болю. 
У власний народ почали неухильно стріляти. 
Зуби загостривши, щиро бажаючи бою. 

Можливо ROSHEN-у потрібна земля без народу. 
Без тих, хто не згоден з нациским переворотом. 
Земля без людей, наче не було їх там із роду. 
Зачистити від «колорадів» і «ватників» скопом. 

Під стягом державним, з гербом золотистим, тризубим. 
Та гімн похоронний співаючи голосно, часто. 
Швиденько про родичів встигли на сході забути. 
І стали червоним і чорним, страшним «Бандерштатом». 

Чому дивуватись, коли у підвал заганяти, 
Дітей, стариків, обіцяв і усяку сволоту... 
Вони поколіннями будуть його прокльонати. 
Й усіх, хто утратили совісті власної цноту. 

Навколо поширюють міста торгівлі цукерок. 
І джерело шоколадне обагрене кров'ю людською. 
Множить прибутки кривавий західний берег. 
У долари перетворюючи нас із тобою.