Змія, що жере себе за хвіст.
Бо саме так я бачу Україну.
До цього має здібності та хист.
Сама собі штрикає ніж у спину.
 
Помилка за помилкою, хибні кроки.
Не здатність будувати власний дім.
А час минає, змінюються роки,
І хата хилиться та гине у багні.
 
Змінилось керівництво тимчасове,
Змінились лозунги, а возик й нині там.
Розтаскують шматочки кольорові,
А людям залишають сором сам.
 
Змії, що жере себе, не довго залишилось.
Не вічно тіло власної журби.
То може все це нам усім наснилось?
Один жахливий сон, тобі й мені?
 
------------------------------------------------------------------------------
 
Реалістичний образ сьогодення, на жаль катастрофічний.
Здобутки цього покоління ще більше полемічні.
Жахливість в тому, що не всі визнають в цім ваду.
Нам дуже довго у країні ще не навести ладу...