Коли ні з ким поговорити

Коли ні з ким поговорити,

Вже промовлені всі моли́тви,

І стомилася від гонитви

Твоя спрагла чуттів душа,

Коли сумно кожної миті,

Плачуть вікна, дощем умиті,

І ні кла́птя нема блакиті,

Ані зоряного ковша́.

 

Сам на сам із самим собою,

Ти є мірою та ціною,

Коли стала душа німою,

Їй лишається лиш виття.

І ні сенсу нема, ні суті

Гріти мрії напівзабуті.

Потонувши у морі люті,

Ти не знайдеш скарбів життя.

 

Це в колодязь думок падіння!

Зіштовхнуло туди сумління.

Та не варто до провидіння

Знов звертатись чужим ім’ям.

Це ілюзіям поклоніння

Мить загибелі й сотворіння,

Подарує лиш жах прозріння,

Що і світло, й пітьма – ти сам.