Всі гріхи

Я собі заберу всі гріхи, що вчинили з тобою,

Коли добре удвох, не суворо судитиме Бог.

Нас бурхливе кохання знесло, і швидкою рікою

Розчинило в собі без аля́рму, чи пересторо́г.

 

Ти до мене спішиш у прозорій спокусливій сукні,

Після наших побачень добу я брожу сам не свій.

Знов вінчаю думки з почуттями, а мрії підступні

Ллють бензин у багаття, немов божевільний палій.

 

Долі наші палають в горнилі прощання й розлуки,

Завиває від ту́ги душа у капкані подій.

Рятівна проростає надія - як лотос з багнюки –

І я спро́тив чиню всемогутній печалі земній.

 

Я належу тобі, як зірки опівнічному небу,

Таврували мене твої спраглі, жагучі вуста.

Забираю всі наші гріхи я страстям на потребу,

І ти сяєш – прекрасна ікона: безгрішна й свята́.