Візьми мої білі крила

Вони говорять про смерть, мов життя - це гра,

Вони вкладають мільярди у бомби й кулі.

Ідуть вбивчим парадом під гаслом добра,

Життю відлік зворотний ведуть, як зозулі.

 

У їх очах нічого, окрім пітьми,

На їх рахунках гроші цілого світу.

Вони - предтечі холоду та зими,

А ти шепочеш, люба: "Я вдячна літу"

 

Візьми мої крила, мила!

Терпіти цей біль несила.

Забув відчуття польоту.

Цей світ давно втратив цноту.

 

Я знаю, що серце краю,

У сутінь гріхів пірнаю.

А смерть вже косу нагострила.

Візьми мої білі крила!

 

Вони прийдуть по нас, щоб за них помирали ми.

І запевнять, що так нас рятують від смутку й пекла.

Вони скажуть: ви нам як рідні доньки й сини,

І уб’ють нас усіх. Це і зветься у них "безпека".

 

Ти вже змучилась чути обурливу маячню,

Ти тримаєш в кишені єдину кулю - для себе.

А коли ти впадеш, я тебе невідмінно зловлю,

Та удвох нам не бачити чисте, омріяне небо.

 

Візьми мої крила, мила!

Терпіти цей біль несила.

Забув відчуття польоту.

Цей світ давно втратив цноту.

 

Я знаю, що серце краю,

У сутінь гріхів пірнаю.

А смерть вже косу нагострила.

Візьми мої білі крила!