Тебе

Курган. Больница Фонари.

У віконця ввалювалися душі.

 

Ти багато занадто говорив,

 

І дуже мало мене слухав.

 

Ти говорив все не про те,

 

А треба було взяти за плечі,

 

Сказати: -Кохана, йдемо!

 

І ні до чого інші розмови.

 

Я знаю, горда людина,

 

Все життя своє ходив по краю,

 

І полюбив мене навік,

 

Але жалю не приймаю.

 

Не героїня, це знай,

 

Поганий поет, я знаю теж,

 

Але ти тугу не визнаваЙ,

 

Адже нам сумувати негоже.

 

Любов і біль сильніше тоді,

 

Коли їх роки не залікують…

 

Про щось стогнуть дроти —

Забути тебе. І нашу зустріч…

***

Курган. Больница. Фонари.

В окошки вваливались души.

Ты много слишком говорил,

И очень мало меня слушал.

Ты говорил всё не о том,

А надо было взять за плечи,

Сказать: -Любимая, идём!

И ни к чему другие речи.

Я знаю, гордый человек,

Всю жизнь свою ходил по краю,

И полюбил меня навек,

Но жалости не принимаю.

Не героиня, это знай,

Плохой поэт, я знаю тоже,

Но ты тоску не признавай,

Ведь нам печалиться негоже.

Любовь и боль сильней тогда,

Когда их годы не залечат….

О чём-то стонут провода –

Забыть тебя. И нашу встречу…