Спокута

Повітря гіркою м’ятою

Просякнуте, мов отрутою.

Гріхи страшні не розплатою,

Вони жахають спокутою.

 

Втікати від себе марно,

Зануривши душу в облуду.

Ніщо не мине безкарно,

Ніхто не уникне су́ду.

 

Ніде не сховаєш серце

Від болю та одкровення.

Це совість несе цебе́рце,

А в ньому - сум лиходе́ння.

 

Ти йдеш по канату долі

Над прірвою вічної кари.

Виблискують на видноко́лі

Гріхи твої, мов стожа́ри.