Чорноброві

Їх очей мовчання гучніше грому,

На вустах у них дикий мед та пісня.

Коли схочуть різати по живому,

Все одно їм, що буде із нами після.

 

Вони носять в серці цілющій трунок,

До снаги чави́ти та чарувати.

Їхня стрункість їм же калічить шлунок,

Їхні вії тримають нас, наче ґрати.

 

Всі ніжніші від пелюсток фіалки,

Хоч бувають схожими на мегеру.

І шматують спокій в дрібні кавалки -

Очевидно навіть сліпцю Гомеру.

 

Тож не варто з ними травити жарти,

Хоч і грають часом рабинь слухняних,

Та підсмажать вмить всі твої штандарти

Блискавиці їхніх очей коханих.