Коли один у мовчазній зажурі

Коли один у мовчазній зажурі

Ти слухаєш вечірній шелест верб,

Усі твої ілюзії минулі

Зріза під корінь срібний місяць-серп.

 

Десь жаби кумкають самотньо із болОта,

Вже пахне осінню, хоч літо ще живе.

І душу огортає та скорбота,

Що вовком на шматки всі мрії рве.

 

Опівночі настане безгоміння -

Отак звучить посмертний світ, мабуть.

І ти вростеш у землю, мов коріння,

Забувши радість, горе, сум і лють.

 

Та дОки злУда жЕвріє у серці

Надією вчорашній день вернуть,

Пропащі дні, узувши драні берці,

У споночілий присмерк маршем йдуть.