Фурія
Аудиозапись
Робила із зорь намисто,
Каблучку зі срібла місяця.
Дражнила мене навмисно,
Кохання й розлуки вісниця.
Співала пісні забуті,
Робила вино з печалі,
Ти ніжність ховала в люті -
Мов сонце в бруднім підвалі.
Тримала мене в омані,
Втопився у мрій лазурі я.
Моя чорноока пані,
Жорстока, пихата фурія.
Кохалася, як востаннє,
Вгризалася мені в шкіру.
Забрала усі бажання,
Та подарувала ліру.
Зробила з мерця поета,
Та спершу сама ж і вбила.
В солодкі свої тенета,
Мов муху, мене зловила.
Навчила до ранку пити,
Ненавидіти й кохати.
Навчила мене не скніти,
І кращого не жадати.
Я так і не зміг достоту тебе розгадати,
Так і не зумів бодай трохи тебе зрозуміти.
Спромігся лише безмежно тебе кохати,
І кожного дня вірші дарувати й квіти.
Я радість твою рахував, як банкір монети,
Збирав твої посмішки, як меценат картини.
Тепер ми з тобою – із різних орбіт планети.
Лиш сни залишились – казкових часів світлини.
