Коли одного разу …

Я не скажу ні слова на прощання,

Твоя довершеність – моя ідея фікс.

Наше кохання – це складне рівняння,

В якому замість цифр усюди «ікс».

 

Це вкотре із тобою я ночую?

Вітатися почав вже твій сусід.

І я відчую – шкірою відчую! –

Як ти з вікна подивишся услід.

 

І я піду непевною ходою

Назустріч світанковій квітці дня.

А серце, що залишив я з тобою,

Мурчатиме, мов ніжне кошеня.

 

Про нього ти подбай, воно залежить

Від тебе, бо беззахисне й німе.

Його у світі цім усе бентежить,

Воно втомилось битися саме.

 

Я ж понесу своє безглузде тіло,

Хоча, за щось ти любиш і його.

Заб’ю дурницями свій день – щоб не кортіло

Вернутися до ґанку до твого́.

 

І стану мріяти і мріяти про тебе,

Знов буду із собою не в ладу.

Ти серце не вбивай моє, не треба,

Коли одного разу не прийду.

 

Бо статися у світі може різне:

Цунамі, землетрус, чи буревій.

Я ж далі по життю піду залізним,

Лишивши із тобою спокій свій.