Нетяма

Не те, щоб, наче Мата Харі, я за нею стежу,

Просто заходжу час від часу в її соцмережу.

Ну має ж бути хоч якесь захоплення в людини?

А так прийшов з роботи - тиць! - і дивишся світлини.

На тих світлинах гарне личко, ще й до нього - тіло,

Так, мені дуже закортіло, та не в тому діло,

Вона ще має гострий розум – хоч ним ріж алмази ти–

А в мене дев’ять класів ЗОШ, а цим її не вразити.

Вона цінує фільми Лінча, Чапліна й Гадара,

Інфа для мене вбивча, бо я в кіно нездара.

Усі балети знає, сама – ще та актриса,

Я ж в опері дрімаю, ледь вверх повзе куліса.

Вона читає радо в перервах Джеймса Джойса,

А я вважав про Джойса, що це – модель Ролс-Ройса.

Там інтересів купа: нейрони й фараони,

Історія Верони, будинки Барселони,

Ракети та монети, комети й амулети,

Художники й поети, міфи та секрети,

Хімічні елементи, прадавні екскременти,

Колишні президенти, акценти та патенти.

 

Я розумію, що зомлію,

Скоро з глузду з’їду.

Втрачаючи надію,

Наїмся ціаніду.

Вона ж бо знає десять мов,

І вимова зразкова,

А я – всього лиш дві,

Та й то якщо матюччя – мова.

У неї скрізь читаю

Цитати Діогена,

А я ж не відрізняю

Ван Гога від Шопена.

Така в житті вже драма,

І знову радять друзі:

"Геть емігруй, нетяма,

З країни цих ілюзій."

 

Вона знов постить соціалку: «Бережіть планету!»,

А ще документалку про легку дієту.

Та далі я гортаю, тремчу, увесь згораю!

Її відверте фото! Я смартфон стискаю!

Одна біда, одна проблема мені серце крає:

Вона ті фото між постами мудрими ховає.

І щоб побачити принаймні чверть її сідничок,

Я прочитати мушу все про зло шкідливих звичок.

Ну а заради того, щоб стегно узріти,

Мені доводиться читати сім постів освіти.

Розумним став нівроку, майже за півроку.

Я рококо впізнаю легко, а іще бароко.

Можу вступити в діалог про атоми та кванти,

І добре знаю, що Бетховен з Бахом - музиканти.

Та нещасливим був кінець. Фінал моєї саги:

Сторінка – фейк, а фото вкрадене у топ-моделі з Праги.

Ну а вела сторінку, тут зазначити потрібно.

Моя шкільна учителька – Шевчук Ніна Петрівна.

Як результат – мільйон підписок за два роки,

Бо учні хочуть, щоб жаданими були уроки.

 

Я розумію, що зомлію,

Скоро з глузду з’їду.

Втрачаючи надію,

Наїмся ціаніду.

Вона ж бо знає десять мов,

І вимова зразкова,

А я – всього лиш дві,

Та й то якщо матюччя – мова.

У неї скрізь читаю

Цитати Діогена,

А я ж не відрізняю

Ван Гога від Шопена.

Така в житті вже драма,

І знову радять друзі:

"Геть емігруй, нетяма,

З країни цих ілюзій."

 

 

* ілюстрація – попросив нейромережу намалювати її бачення моєї пісні. Звісно, зайві пальці спершу трішки шокують, та, погодьтеся, такий карколомний кульбіт еволюції був би не зайвим. А що, зручно! Колись у нас вже відвалилися рудиментарні хвости на зябри, то чому не може відрости щось настільки необхідне у побуті.

Ось тільки дівчатам доведеться дорожче платити за манікюр додаткових нігтів. Як наслідок - прибутки салонів краси зростуть. А це додаткові податкові надходження у бюджет. Ось тоді й настане довгоочікуване економічне диво! Єдина надія - на еволюцію.

Усім гарного дня!