З кришталю
Аудиозапись
Нехай власний розум не вводить тебе в оману!
Вже годі на нервах грати, мов скрипалю.
Усі ми гадаєм, що в інших серця з титану,
Усі ми вважаєм, що ми-то самі – з кришталю.
Я сам звар’ював, кохаючи до нестями,
Я бився зі світом, шукаючи в ньому зміст.
Ламав буцегарні – щоб будувати храми,
Паркани трощив - аби спорудити міст.
Ті храми пустують – занедбані та забуті,
Мостами за нами ідуть легіони катів.
Кохання моє вже отримало обриси люті,
Слова мої скніють, мов душі самотніх птахів.
Уже споночіло. Я більше не прагну розплати.
Рахунки закриті, підбитий кінцевий баланс.
Так довго, так ревно я вчився тебе не кохати,
Що втратив останній можливий для радощів шанс.
Опівночі спогади нерви натягують знову
На гриф тої скрипки, що зветься «колишня любов».
І пам’ять вступає з сумлінням підступно у змову,
І фрази освідчень лунають на кшталт молито́в.
Життя спорожніло, воно крижане відтепер - це
Нехай і сумний, та беззаперечний факт.
Тобі я віддав своє кришталеве серце,
Лишивши собі титановий дублікат.
