Пантеон непотрібних

Афродіта нервово перебирала тонкими пальцями складки свого лазурового хітону. Зауваживши, що запала цілковита тиша, підняла прегарні очі. На неї вичікувально вирячилися тисячі древніх божеств, котрих вона скликала на Міфічну раду.

- Шановні товариші по нещастю! - урочисто мовила красуня, з подивом зрозумівши, що уперше в житті хвилюється. – Колись ми змагалися за віру в нас населення Землі. Декому це вдавалося краще – як оце мені, іншим – гірше – як ото Чхиннамасті.

- Кому? – перепитав вудуїстський дух води Аґве.

- Отож-бо й воно! - посміхнулася Афродіта. – Але тепер більшість із нас у забутті. Колись мені молилася бідна ткачиха з Коринфу, аби я причарувала для неї заможного купця з Сиракуз. А зараз вона просто користується мобільним застосунком для швидких знайомств. І їй навіть непотрібно приносити у жертву зайця, чи палити пелюстки троянд.

- Розумію! – пробасив рудобородий скандинавський бог грому Тор, спантеличено чухаючи чималим молотом потилицю, - Раніше люди вдивлялися у небо в очікуванні вияву моєї волі. А тепер їм досить подивитися прогноз погоди на день, тиждень, а то й на місяць уперед.

- Цей кремезний бурмило діло говорить! – роздратовано буркнув слов’янський бог Велес, - Спрадавна я був опікуном багатства, а тепер всякий бовдур у будь-який момент здатен дізнатися залишок на рахунку у банку, чи здійснити оплату.

З нехіттю підвівся вісник Олімпу - Гермес. З притиском мовив:

- Я був у богів і людей мазунчиком, бо доставляв їхні повідомлення з нереальною швидкістю. Але навіть я – зі своїми летючими сандаліями – програю звичайнісінькому месенджеру, здатному миттєво доправити інформацію з однієї частину світу в іншу.

- Дурисвітство! Неподобство! – наїжачилися його брати та сестри з інших релігій.

- Ми самі нестямилися, як втратили владу, - мовив єгипетський бог мудрості Тот, що мав на чоловічому тілі голову птаха ібіса з довжелезним дзьобом, - Колись мій народ у священному трепеті звертався до мене за порадами, а тепер усі знання світу до їхніх послуг – варто лише вписати запитання у рядок пошуку.

- Це правда! – схвально відгукнувся японський бог зерна Угадзін, у котрого було тіло змії і голова сивого старця. – Зараз ніхто вже не поклоняється мені, молячи про гарний врожай. У людей інші інтереси, а на розваги вони витрачають більше часу, ніж на чесну працю.

Остання думка викликала кілька тисяч незадоволених вигуків присутніх надприродних істот.

- Що ж, - знизала плечима Афродіта, - Схоже, й представники сучасних культів невдовзі сядуть за цей стіл, який доведеться розширити. Люди вигадали нас та вдихнули у свою вигадку життя, аби пояснити собі та нащадкам незрозумілі явища та підвести риску під загальноприйнятою мораллю. Але наразі таємниць майже не лишилося, а поняття моралі так розмилося, що скоро й саме це слово втратить будь-який сенс. У людства новий ідол.

- Хто це? – грізно звів брови догори Аполлон.

- Нагадай, брате, скільки храмів на твою честь було зведено?

- Близько сотні! – гордовито посміхнувся Аполлон, напруживши кубики пресу. – У всіх великих містах славетної Еллади.

- А храмів сучасного божества зараз мільярди. Майже кожен простолюдин носить із собою вівтар та тисячу разів на добу вклоняється йому.

- Не може бути! – хором вигукнули всі.

- Самі погляньте!

Непотрібні боги уважно подивилися вниз зі своєї великої, пухнастої хмари. І дійсно! По усій планеті, навіть у тих закутках, де в цей момент була глуха ніч, безліч нових ревних вірян покірно схиляли голови над крихітними божками-смартфонами, звідкіля на них струменіла сяюча благодать.