К. С.

Віддавши третину життя гімнастиці, спорту

Лишилась іще ти кілька медалей винна.

Була ти свята, наче лайка вантажників з порту,

І грішна, як ревна черниця.

Знов хвиля нестримна

Життєва тебе підіймала над світом,

І теплим літом

Вкривала засмагою ніжні принади тіла.

Коли ми зустрілися, я носив воду ситом,

Ти поруч пішла у захваті від того діла.

Лунала попса з кав’ярень,

І серед марень

Одну лиш тебе в реальність свою узяв я.

Ти кавою пахла, і вічно тягла з книгарень

Десяток томів про вірність та марнослав’я.

Іще полюбляла до ранку читати в ліжку,

Будити мене серед ночі, й декламувати.

Я втрапив в кохання, як той Діоген у діжку,

Чи краще сказати - як Едмон Дантес за ґрати.

Дивлюсь, як купають в морі

Світанки зорі,

Як хвиля спалахує рясно палким карміном,

І передчуваю – за примхою злої долі -

Розлука смердить пилюкою та бензином.