Я проклята?

Я проклята? Скажіть мені, я проклята?
Чи хтось мене прокляв, чи я сама?
Я ніби в землю ввігнана й закопана!
Й не можу вирватись у радісне життя!
Я ніби в полі десь, безкрайньому... широкому...
Я ніби там, де жодної душі.
І тільки зрідка хтось проходить тут дорогою:
Розтопче землю й кине в самоті.
Мої молитви вже ніхто не чує... 
Занадто гучно дмуть тут злі вітри.
Чи взагалі мене коли-небуть врятують?
Най краще смерть, ніж жити в однині!
І сліз моїх уже не вистачає,
Щоб поливати ґрунт сухий, твердий
Й ніхто! Цього ніхто не уявляє,
Наскільки світ мій і жорстокий і страшний!
Тут вічний холод і зима тут вічна!
І ковдри не рятують від вітрів...
Але у серці все палає свічка,
Що душу не пуска до краю снів...
Пусти... Прошу пусти... Пусти благаю!
Не маю змоги більш терпіти вічний біль.
Той, що так жадібно усю мене з'їдає...
Як паразит, чк черв, як злісна міль!
Шмат за шматком саму себе втрачаю.
Шмат за шматком кінчається душа.
Пустіть... мене... прошу... Я вас благаю!
Поки сказати можу: "Ще жива..."