Поневіряння Містера Сінме́йкера

Золоті запонки, ґудзики з перламутру,

Посмішка хтива усмішку зжерла мудру.

Чорний циліндр, ціпок - з таким ходять франти,

У портсигар інкрустовані діаманти.

Містер СінмЕйкер - перший по праву крові,

Не те, щоб здібності мав якісь виняткові,

Просто заможного герцога він нащадок,

Жити не гірко, як маєш солідний спадок.

Містер Сінме́йкер випестував гординю,

Її шанує, наче жреці богиню.

Жадібність має, із нею докупи – хтивість,

Заздрощі, лінощі, часом іще й гнівливість.

Черево любить набити вином та м’ясом,

І по борделям йде диким вихилясом.

Та, незважаючи на капітали й скнарість,

Якось постукала містеру в двері старість.

Жити чудово, та з іншої точки зору:

Маєш платити Всевишньому кредитору.

Кинув Сінме́йкер віскі, вино й горілку,

В «Ролекса» відламав він секундну стрілку,

Бо вона, бачте, клацала – наче кроки,

Янголів-конвоїрів, що чавлять соки

З тіла, й за душу дають ламану копійку.

Янголи дужі – із ними не зчиниш бійку.

Містер Сінме́йкер втік у Тібетські гори,

Щоб не знайшли ні судді, ні прокурори.

Там відшукав глибоку печеру тиху,

Де й причаївся і дулі він тикав лиху.

Та й у тім сховищі ясно почувся стукіт -

Наче копит бісІвських скажений тупіт.

Темно і лячно! Тремтів сумнозвісний містер,

Тільки сидів – з пере́ляку сумно ніс тер.

А як причину знайшов, то закляк, завмер – це

Грюкало власне Сінме́йкера зрадливе серце.

Навіть в печері – без демонів та богів -

Воно відміряло миті до сплати боргів.

Містер Сінме́йкер пискнув, мов вбита миша.

Гупнуло серце востаннє. Настала тиша.