Дим
Морок, спалах, тріумф краси, морок, спалах, тріумф краси, морок …
Вогник сигарети вихоплював із темряви її замислене обличчя під час чергової міцної затяжки. Вона повільно опускала руку вздовж виструнченого на канапі тіла, й іскра, поволі згасаючи, підсвічувала проникливі очі, тонкий ніс, виразні вилиці, пухкі вуста, елегантне підборіддя, тендітну шию, ніжні плечі, гострі ключиці, пружні груди, випираючі ребра, плаский живіт, округлі стегна й довжелезні ноги. На мить наставала пітьма, і дійство повторювалося знов і знов: морок, спалах, тріумф краси, морок, спалах, тріумф краси, морок …
Здичавілі пси нашої пристрасті були заздалегідь нагодовані, і в такі моменти я міг уважно дивитися на неї, мов досвідчений мистецтвознавець на музейний шедевр – із благоговійним захопленням, без хтивої спраги володіння. Ці хвилини духовного єднання видавалися приємнішими за попередню фізичну близькість.
Щоночі вона сиділа навпроти ліжка. І люди усього світу на її тлі здавалися гуртовими виробами, а вона – досконалим артефактом у єдиному екземплярі. Їй не потрібно було щось комусь доводити. Навіть мені. Особливо мені. У такі хвилини ми ніколи не розмовляли. Можливо, саме із заощаджених в той час слів я й пишу цю маленьку оповідку про велике почуття.
Морок, спалах, тріумф краси, морок, спалах, тріумф краси, морок …
Засинаючи, я відчайдушно хапався за ту гіпнотичну картину. І ця жінка просочувалася в мої сни, як перші краплі дощу всотуються у суху землю, проростала крізь ґрунт ілюзій, мовби кремезні велетні-дуби у споконвічних лісових хащах. У позбавлених часу та простору сновидіннях вона залишалася єдиною константою – незмінним образом – Сонцем, навколо котрого рухався мій свідомий і підсвідомий Всесвіт.
Вона завжди зникала вночі. На світанні годі було й сподіватися застати її поруч. Лишався ледь помітний запах її вишуканих парфумів (в’язкий шипровий аромат унісекс із нотками шавлії та смоли) та сірі напівпрозорі хмаринки сигаретного диму попід стелею.
Я чистив зуби, приймав душ, принагідно заплющуючи очі, знаючи, що неодмінно побачу із внутрішнього боку повік морок, спалах, тріумф краси, морок, спалах, тріумф краси, морок…
О сьомій ранку приходила перевірити порядок власниця орендованої квартири. Я сідав у кухні пити ненависну гірку каву, а бабця ходила кімнатами, й, морщачи ніс, прочиняла вікна. Підхоплений протягами дим швидко видувався з помешкання. Ставало легше дихати і важче жити.
