Летимо
А пам’ятаєш кабаре, де я волав,
Забувши про манери поведінки,
Що очі ти позичила в диявола,
А вії - в янгола – легкі, немов пір’їнки.
І кожен тост в той вечір був гучним,
Тобі присвяченим співочим дифірамбом.
І небокраєм рухався нічним
Самотній місяць із зірчастим скарбом.
І цілий світ був нашим. Боже мій!
Бажання потаємні гріли душу.
Ти шепотіла: «Покохай! Посмій!»
І я посмів, сказавши – завтра рушу
Дорогою своєю. Дзуськи! Зась!
Оті слова - порожні теревені.
Вином кохання в серце пролилась
Отрута пристрасті. Дві ночі вже скажені
Ми поруч, і жага ця незборима
Вроїлась в душу роєм диких бджіл.
Той світ, що нас чатує за дверима,
Не забере ні спогадів, ні крил.
Хутчіш скидай реальності ярмо,
Бери мою долоню. Летимо!
