Летимо

А пам’ятаєш кабаре, де я волав,

Забувши про манери поведінки,

Що очі ти позичила в диявола,

А вії - в янгола – легкі, немов пір’їнки.

І кожен тост в той вечір був гучним,

Тобі присвяченим співочим дифірамбом.

І небокраєм рухався нічним

Самотній місяць із зірчастим скарбом.

І цілий світ був нашим. Боже мій!

Бажання потаємні гріли душу.

Ти шепотіла: «Покохай! Посмій!»

І я посмів, сказавши – завтра рушу

Дорогою своєю. Дзуськи! Зась!

Оті слова - порожні теревені.

Вином кохання в серце пролилась

Отрута пристрасті. Дві ночі вже скажені

Ми поруч, і жага ця незборима

Вроїлась в душу роєм диких бджіл.

Той світ, що нас чатує за дверима,

Не забере ні спогадів, ні крил.

Хутчіш скидай реальності ярмо,

Бери мою долоню. Летимо!