Вітер
Вітер злий захлинається власною люттю,
Диким посвистом чайок приморських лякає
І пісок перевіює. Власною суттю
Сам жахається...В лісі над морем блукає
Безнадійно пробуджена мавка змарніла.
І все горнеться немічним тілом до буків,
Вкритих інеєм вранішнім, геть посивіла...
Там дерева, нахабних ганяючи круків,
Що слідами записують казку зимову,
Таємниці в древесні сувої ховають,
І засуджують чорну пташиную змову.
Не напитися вітром солоним - ридають...
І болотяний морок малює серпанком
У сирому переліску диво похмуре.
А заплаканим, змученим вогкістю ранком,
Сонце з моря викочує, тьмяне і буре.
Хмари міцно тримають гарячу жарину,
Вітер рве ті тенета - мережані чари,
Знає кожну невдачу і кожну провину,
Розганяє ранкові приморські примари.
