Д. Б.

Забували чи Париж, чи то Рим,

Купідон кружляв, а з ним - ще й Пегас.

Зрозуміло це було майже всім.

Хоч лишалося секретом для нас.

 

Коліжанки твої ставили лайк,

Ми були для них ідеєю фікс.

Божевільні, наче Бонні і Клайд,

Та солодкі, мов дві палички «Twix».

 

І коли, на горе, ми розійшлись, -

Мовби стрілки на панчохах твоїх,

Довелося всіх обітниць зріктись:

За душею, наче камінь, той гріх.

 

Хто ж зі мною реготатиме з п’єс

З чорним гумором Мак-Дони митця?

Ось отак спроквОла втратили сенс,

В унісон не б’ються більше серця.

 

У сердець і душ тепер розсинхрон.

Ох, страшна розлука-kурвa в анфас!

У генделиках пропав Купідон,

Й для польотів загладким став Пегас.