Порфіра
Мабуть, заснула у мені природа,
Та в Вас вбачаю тільки ідеал.
Контрастні вежі - Згода та Незгода,
Між ними ж - загадковості фіал.
Немов святиню, Вас оберігаю.
Порфіра Ваша - світанкових скель
Надніжні мальви. Там, за небокраєм,
Пізнати можна ритм чужих земель.
Ці почуття, що виросли на грані,
В зеніту світлі тануть, наче лід.
Такі щасливі очі, їх вітання
Зітруть всі хмари, розіб'ють граніт.
Все загадкове і таке буденне -
Таємний присмерк і нейтральність фраз.
Сховає чуйність необачна темінь,
Повстане Місяць, сяйний, мов евклаз.
