Порфіра

Мабуть, заснула у мені природа,

Та в Вас вбачаю тільки ідеал.

Контрастні вежі - Згода та Незгода,

Між ними ж - загадковості фіал.

 

Немов святиню, Вас оберігаю.

Порфіра Ваша - світанкових скель

Надніжні мальви. Там, за небокраєм,

Пізнати можна ритм чужих земель.

 

Ці почуття, що виросли на грані,

В зеніту світлі тануть, наче лід.

Такі щасливі очі, їх вітання

Зітруть всі хмари, розіб'ють граніт.

 

Все загадкове і таке буденне -

Таємний присмерк і нейтральність фраз.

Сховає чуйність необачна темінь,

Повстане Місяць, сяйний, мов евклаз.