В обіймах ночі
Нуж бо догравати драми дешеві,
Вже не із чуттєвих, а з авторських міркувань.
Ти мене зібрала, як Мері Шеллі
Свого монстра: з фобій, цікавості та бажань.
Захопив тебе дивний акт творіння,
Крокував я Тінню - мов юнгівський архетип,
Невтямки, де дійсність, де сновидіння.
Я боюсь вогню, ти ж палаєш, мов смолоскип.
Хибно свідчиш, буцімто все минуло,
Пристрасть шквалом шаленим вже не зриває дах.
Це життя виставою промайнуло,
То ж хутчіш самотньо шукати нових розваг.
Потаємних мрій хтивий лячний лоскіт
Тріпотить мільйоном метеликів в животі.
І червоне сонце – як маків розквіт –
Нас, мов цуциків, топить в мареві-забутті.
Далі тільки морок. В обіймах ночі
Бачу обрис твій, хоч заплющив очі.