В обіймах ночі

Нуж бо догравати драми дешеві,

Вже не із чуттєвих, а з авторських міркувань.

Ти мене зібрала, як Мері Шеллі

Свого монстра: з фобій, цікавості та бажань.

 

Захопив тебе дивний акт творіння,

Крокував я Тінню - мов юнгівський архетип,

Невтямки, де дійсність, де сновидіння.

Я боюсь вогню, ти ж палаєш, мов смолоскип.

 

Хибно свідчиш, буцімто все минуло,

Пристрасть шквалом шаленим вже не зриває дах.

Це життя виставою промайнуло,

То ж хутчіш самотньо шукати нових розваг.

 

Потаємних мрій хтивий лячний лоскіт

Тріпотить мільйоном метеликів в животі.

І червоне сонце – як маків розквіт –

Нас, мов цуциків, топить в мареві-забутті.

 

Далі тільки морок. В обіймах ночі

Бачу обрис твій, хоч заплющив очі.