про посвяту

Коли від сонячного світла

залишиться кіптява мла,

тоді любов, що вдень осліпла,

прозріє притьма, мов сова,

і ця охотниця зухвала,

дитя спокуси і гріху,

якого так душа жадала,

прошиє темряву глуху

заздалегідь, перед полоном,

лиш тихим шурхотінням крил,

а як віддаш посвяту - стоном,

що груди видихнуть без сил.