про посвяту
Коли від сонячного світла
залишиться кіптява мла,
тоді любов, що вдень осліпла,
прозріє притьма, мов сова,
і ця охотниця зухвала,
дитя спокуси і гріху,
якого так душа жадала,
прошиє темряву глуху
заздалегідь, перед полоном,
лиш тихим шурхотінням крил,
а як віддаш посвяту - стоном,
що груди видихнуть без сил.
