Хвала оманам!

Лише самотній двохсотрічний крук,

Що споглядає світ з гілок старого дуба,

Відчути здатен біль сердечних мук -

Як я сумую за тобою, моя люба.

 

Неначе марення – солодкий дивний сон –

Твій ніжний голос у пластмасі телефону.

Мій лексикон давно заплив за Рубікон,

Слова згубились при перетині кордону.

 

Я відчайдушно – мов перлини – їх збирав,

Нанизував на сповідь – плів намисто.

Надію. Ні! Ілюзію плекав,

Що поруч будеш, та в душі імлисто.

 

Та ладно б у душі, у світі – теж.

Йдемо навпомацки по стінам та парканам.

Одна лиш ти мене від страти бережеш.

Хвала життю! Хвала виттю! Хвала оманам!