Хвала оманам!
Лише самотній двохсотрічний крук,
Що споглядає світ з гілок старого дуба,
Відчути здатен біль сердечних мук -
Як я сумую за тобою, моя люба.
Неначе марення – солодкий дивний сон –
Твій ніжний голос у пластмасі телефону.
Мій лексикон давно заплив за Рубікон,
Слова згубились при перетині кордону.
Я відчайдушно – мов перлини – їх збирав,
Нанизував на сповідь – плів намисто.
Надію. Ні! Ілюзію плекав,
Що поруч будеш, та в душі імлисто.
Та ладно б у душі, у світі – теж.
Йдемо навпомацки по стінам та парканам.
Одна лиш ти мене від страти бережеш.
Хвала життю! Хвала виттю! Хвала оманам!
