Урок майбутнього

Коли і якщо мене спитають діти,

Чому не ношу в волоссі квіти,

Я відповім, що були часи,

Коли потерпали квіти

Від вогненної роси.

Якщо спитають, звідки волосся сиве,

Скажу, що нужденна була - не просила,

А зморшки - бо всміхалась, і часто - не тим,

"А чому навколо дим"?

Бо крізь нього не бачити правди про світ наш,

Непростий та строкатий.

І коли їх питання

Посиплються дивним стакато знову,

Я дам їм крейду (чи то планшет),

І скажу, що кожне нове покоління малює свій світ,

А кожне наступне - стирає,

Що радості й болю у світі вдосталь,

Та ним ще й натхнення блукає,

Сідає на плечі чарівним птахом,

Скидає своє золотаве пір'я,

Що жити в світі цьому непросто,

Але варто долати його тяжіння,

І натхнення забавка не приманить,

Та можна працею вабити долю,

І ніхто не застрахований від кохання,

Розчарування та неволі.

 

*Та, можливо, нас від тих потерчат

Відділятиме дивний чат