Урок майбутнього
Коли і якщо мене спитають діти,
Чому не ношу в волоссі квіти,
Я відповім, що були часи,
Коли потерпали квіти
Від вогненної роси.
Якщо спитають, звідки волосся сиве,
Скажу, що нужденна була - не просила,
А зморшки - бо всміхалась, і часто - не тим,
"А чому навколо дим"?
Бо крізь нього не бачити правди про світ наш,
Непростий та строкатий.
І коли їх питання
Посиплються дивним стакато знову,
Я дам їм крейду (чи то планшет),
І скажу, що кожне нове покоління малює свій світ,
А кожне наступне - стирає,
Що радості й болю у світі вдосталь,
Та ним ще й натхнення блукає,
Сідає на плечі чарівним птахом,
Скидає своє золотаве пір'я,
Що жити в світі цьому непросто,
Але варто долати його тяжіння,
І натхнення забавка не приманить,
Та можна працею вабити долю,
І ніхто не застрахований від кохання,
Розчарування та неволі.
*Та, можливо, нас від тих потерчат
Відділятиме дивний чат
Уведомления