Gintare
Дніпро, Славутич. Вільнюс і літак.
Розмова повагом текла, спроквола.
Принадить вперше, піднесе відтак.
Раптовість зустрічі невипадкова.
Порозкидала доля геть поліщуків.
Ти чуєш, Гінтаре, зозуля кличе.
Ти пам'ятаєш ! Лист у папороті цвів,
І зорі стали до пізнання ближче.
Лише на мить позбула доля смут,
Як вітер - дюни Паланги, привітний.
Палає, втім тримається Бахмут,
І палко так чекають батька діти.
Бурштин і гінтарас. Зозуля і літа.
Сорочки льон її рукою шитий.
Любов, як янгол, з неба приліта
не береже від куль, лиш надихає жити.
