Серцебиття.

Друзі її – відчайдушні шалені вар’яти,

Жарти у них звичайно ходять по краю.

Вона, як ніхто, сліпо вміє мені довіряти.

Я це усією шкірою відчуваю.

 

Це навіть лякає. Вона – як метелик в долоні –

Вії тріпочуть, мов крильця, уся тремтить.

Сила у слабкості часто буває в полоні,

Так само і вічність тримає в заручниках мить.

 

«Зав’яжи мені очі» -, каже. – «Маю навіть хустинку.

У темряві йтиму на голос твій, так і знай.

Ти приручив мене, наче ту хатню тваринку.

Що тут поробиш? До смерті тепер кохай».

 

Ні! Не до смерті. Люба! Я хочу довше!

Мила моя, та скільки того життя?

Мрії стирає доля, наче підошви.

Часом керує наше серцебиття.