Серцебиття.
Друзі її – відчайдушні шалені вар’яти,
Жарти у них звичайно ходять по краю.
Вона, як ніхто, сліпо вміє мені довіряти.
Я це усією шкірою відчуваю.
Це навіть лякає. Вона – як метелик в долоні –
Вії тріпочуть, мов крильця, уся тремтить.
Сила у слабкості часто буває в полоні,
Так само і вічність тримає в заручниках мить.
«Зав’яжи мені очі» -, каже. – «Маю навіть хустинку.
У темряві йтиму на голос твій, так і знай.
Ти приручив мене, наче ту хатню тваринку.
Що тут поробиш? До смерті тепер кохай».
Ні! Не до смерті. Люба! Я хочу довше!
Мила моя, та скільки того життя?
Мрії стирає доля, наче підошви.
Часом керує наше серцебиття.
