Справжні монстри

Найстрашніше пекло - жах невідомості,

Ось де точить ікла страшний хижак.

Справжні монстри мешкають в підсвідомості,

Нас гризуть зсередини, мов хробак.

 

Та кидати виклик їм – необачно -

Наче підвивати скаженим псам.

Ось чому буває так часом лячно

Із собою лишатись нам сам-на-сам.

 

Ось навіщо пити нам, чуманіти,

Та іти у натовп, чужий для нас:

Бо без цього можемо очманіти,

Страх самотності змінює наш окрас.

 

То ж втікай у соціум, що дратує,

Все одно той звір підлаштує мить.

Це чудовисько в тиші на нас чатує.

Тож прислухайся. Чуєш? Воно гарчить.