Долю кляну легковірну

Долю кляну легковірну,

Глузд у кохання в полоні.

Серце несе мене в прірву,

Наче сполохані коні.

 

Міг би осмислити все це,

Знав же – не варто баритись.

Дике, розбурхане серце

Лиш не бажає коритись.

 

Я йому тихо шепОчу:

«Серденько, досить, не треба».

Та на диби стати хоче,

Прагне стрибнути до неба.

 

В нас з ним щось типу двобою,

Не примиритися нам.

І лише поруч з тобою

Ніжно мурчить кошеням.