Долю кляну легковірну

Долю кляну легковірну,

Глузд у кохання в полоні.

Серце несе мене в прірву,

Наче сполохані коні.

Міг би осмислити все це,

Знав же – не варто баритись.

Дике, розбурхане серце

Лиш не бажає коритись.

Я йому тихо шепОчу:

«Серденько, досить, не треба».

Та на диби стати хоче,

Прагне стрибнути до неба.

В нас з ним щось типу двобою,

Не примиритися нам.

І лише поруч з тобою

Ніжно мурчить кошеням.

Отзывы

Андрюшо! Дуже гарно. Дякую

Не ображай свою долю, В тебе закохана Оля)))

ЧУДЕСНО!!!!

СУПЕРРРР!

ЗАмечательные стихи!!!

АКВа27.01.2023

Читаєш - пісня лине... І тільки бряк... останній куплет посипався...)) Ну як так?)