Долю кляну легковірну
Долю кляну легковірну,
Глузд у кохання в полоні.
Серце несе мене в прірву,
Наче сполохані коні.
Міг би осмислити все це,
Знав же – не варто баритись.
Дике, розбурхане серце
Лиш не бажає коритись.
Я йому тихо шепОчу:
«Серденько, досить, не треба».
Та на диби стати хоче,
Прагне стрибнути до неба.
В нас з ним щось типу двобою,
Не примиритися нам.
І лише поруч з тобою
Ніжно мурчить кошеням.
